Яке кіно дивилися наші дідусі і бабусі?

Після появи кіно маленькі кінофірми відкривалися навіть у Будапешті, Львові, Бухаресті. Відень став центром жвавої діяльності в новій галузі. Щоправда столиця Габсбургів довший час обмежувалася (змагаючись з Парижем) випуском фривольних фільмів, але напередодні сараєвського вбивства приступила до постановки фільмів також інших жанрів. Пише про перші кроки кінематографа у Центральній і Східній Європі французький дослідник Жорж Садуль. До 1914 року у світі (а отже й у Чернівцях) панували французькі комічні фільми…

Війна 1914 року викликала занепад європейського кіно і утвердила панування американського… За десятиріччя після війни — 1918-1928 рр. – за межами США американські фільми становили в середньому від 60 до 90 % репертуару. А їх виробництво становило від 1016 (у 1918 р.) до 735 (у 1920 р.) фільмів на рік тривалістю від 3 до 5 годин кожний. Франція, Англія і латинські країни одразу ж стали здобиччю Америки. На Сході – велетенська Росія, що отримувала фільми лише в незначній кількості через Владивосток і скандинавські країни. І, нарешті, ізольована союзниками від решти світу і керована Німеччиною Центральна Європа, якій загрожувала небезпека взагалі залишитися без фільмів… Постачання Центральної Європи фільмами – подібно до забезпечення її ерзацами харчування – незабаром стало ніби «національним обов’язком» для Німеччини.

Між 1920 і 1940 рр. Югославія, Болгарія, Румунія (в цей час Буковина вже стала частиною цієї країни) налічували не більше 200-300 кінотеатрів кожна. Австрія після появи звукового кіно спеціалізувалася на музичних фільмах. Особливо охоче постановники зверталися до віддалених історичних епох, коли Відень був столицею Центральної Європи.

 

Уперше побачити диких звірів на волі, інші міста, далекі країни, про які чернівецькі діти до того тільки читали, допомагало кіно. (До речі, велетенський вплив кінематографу на провінційне життя, завдяки чому зменшувався розрив між ним і навколишній світом, відзначає і Чеслав Мілош).

У місцевих кінотеатрах, пише в Першому житті Вернон Кресс, демонстрували усі світові новинки: від шедеврів Чапліна до американських бойовиків та комедій, вистріли у яких зображали за допомогою ядучого диму, а веселощі – розмазаними по обличчях героїв тортами.

Згадуючи кіно часів своїх дитинства і юності перед внутрішнім зором Вернона Кресса виникала «довга, вузька як кишка, похила зала – старий кінотеатр «Інтим». «Тут я вперше бачив Гаррі Піля і Гаррі Купера – кінотеатр спеціалізувався на детективах і вестернах», – розповідав він. Можливо, йдеться про якийсь старий чернівецький кінотеатр на ратушній площі, який автор також згадує в іншому місці.

«Серйозні ж фільми, а також тих небагато російських, які попускала цензура, показували у філармонії, – продовжує Демант. – Нові німецькі і австрійські фільми зазвичай йшли у Польському народному домі, де був літній сад».

Уяву тогочасної публіки вражали фільми «Малюк» із Чапліним, «Бен Гур» за романом Уоллеса, клерикальні «Quo vadis» та «Останні дні Помпеї», видовищні «Падіння Трої», «Багдадський злодій», «Кур’єр царя Михайло Строгов».

Довго по тому, як Петер вперше подивиться «Нібелунгів» режисера Фріца Ланга, Зігфрід приходитиме у його сни. Звісно зі страхітливим списом, встромленим в спину.

Підготовка до екранізації «Нібелунгів» (1924) тривала два роки. Знімальний період розтягнувся на сім місяців. Авторам йшлося про постановку національної епопеї: монументальні сходи, собори, вибудувані з цементу, вкриті туманом луки, всіяні штучними маргаритками, ліси з велетенськими, виготовленими з гіпсу стовбурами дерев, макети замків, гроти з каменя й картону, дракони-автомати. Пише в своїй Загальній історії кіно Жорж Садуль.

Зігфрід (Пауль Ріхтер) був монументальним: високого зросту, світловолосий, напівоголений арієць, непереможний завойовник, якого любила Крімгільда з її косами і в латах – символ Німеччини. 
Герой германців знищував багатого і огидного короля гномів, борода, гачкуватий ніс, відвисла губа якого символізували «пороки» єврейської раси.

Перша частина «Ніблунгів» — «Смерть Зігфріда» були урочистим гімном колишній славі країни — запорукою помсти і прийдешніх перемог. «Зігфрід» відображав велич і крах Другої імперії і одночасно віщував грандіозні паради Нюрнберга; навпаки друга частина — «Помста Крімгільди» — повна вогню й крові, пророкувала загибель (у дусі воістину вагнерівської «Загибелі богів») рейхсканцелярії, побудованої Адольфом Гітлером у стилі помпезних декорацій «УФА».

Фільм було створено як монументальний пам’ятник германській нації. «УФА» з моменту створення була вотчиною важкої промисловості, а фюрер мав славу великого поціновувача «Нібелунгів». 
На думку Зігфріда Кракауера, «Нібелунги» «віщували геббельсівську пропаганду».

Одразу після приходу Гітлера (1933) до влади Геббельс дав вказівку «УФА» повторно випустити «Смерть Зігфріда» в звуковому варіанті і використовував фільм для націонал-соціалістичної пропаганди. Одночасно з екранів вилучили другу серію «Помста Крімгільди», яку визнали «демонічною».

У 1990 році, записуючи до щоденника сон, колишній чернівчанин Вернон Кресс згадав старий міський театр. (Нині на цьому місці стоїть міська поліклініка на вулиці Шкільній). «Абітурієнти 1936 року, як годилося у містечку на пагорбах, зустрілися біля старого міського театру. В середині тридцятих років його, до речі, знесли. Він ще й тому був примітним, бо тут мене в будь-який час безкоштовно пускали до кінозалу і навіть ложі. Директор добре знав мого батька. Там я переглянув безліч пам’ятних кінострічок: німий варіант «Графа Монте-Крісто» з прекрасним Джоном Гілбертом, фільм «Чанг» про важке життя селян й мавп у джунглях північно-східного Таїланду, «М» – про дюссельдорфського вампіра, незчисленну кількість кінокомедій – тоді саме почався період звукового кіно. Звісно, незабутню Марлен Дітріх в «Голубому янголі» і багато-багато інших фільмів».

Німі картини супроводжувала гра таперів, які зазвичай награвали на фортепіано одну й ту ж саму мелодію, то пришвидшуючи, а то, навпаки, уповільнюючи темп: залежно від розвитку подій на екрані. Повороти сюжету режисери пояснювали написаними від руки діалогами, які часто переривали картинку. Картини мали щось по 24 частини кожна, тож для того, щоб усі їх переглянути, пересічному чернівчанину доводилося проводити у кінотеатрі добрих шість з гаком годин. Через наявність не більше ніж одного кінопроектора, після перегляду кожної такої частини доводилося переривати сеанс, перемотувати її і заряджати нову частину. І так – 24 рази!

1 коментар

Святослав Вишинський
Сама Буковина у відео-об'єктиві 1930-1940-их рр.:



Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте