Велика українська книга про ГУЛАГ

УРА!!! Маю сьогодні ввечері гарний привід для святкування!!! Зустрів 1 Травня у праці! Сидів вчора до опівночі, але таки дочитав верстку заключної частини українського «Зекамерона». (А бідний Михайло думає, що мене цікавить містечкова політика). Узгодили з редактором останні правки — тепер справа за видавцем. Стукаю по дереву, щоб не наврочити:) Бо вже мали закінчити ту роботу ще місяць тому. Це буде велика (не тільки в сенсі розміру) українська книга про ГУЛАГ – конкретніше про Колиму. Не кожного дня в Україні виходять книги такого рівня про сталінські табори. Чернівці можуть пишатися з двох причин: книга не тільки виходить у нашому місті, але й написав її чернівчанин. Петер Демант (Вернон Кресс)  зумів піднятися над особистим та вузьконаціональним і створив широченну панораму архіпелагу ГУЛАГ. Таку ж величну і грандіозну, як і велетенські простори тієї землі. Тричі  читав цю книгу, але кожного разу не міг позбутися дивного відчуття легкості. Ніби й тема страшна, а написано дуже світлими фарбами. Навіть про якісь погані речі. Справді для нас — колишніх радянських — це дуже незвична форма подачі теми ГУЛАГ'у. Приваблює саме масштабність зображення — дихається на повні груди. Бачиш ту Колиму, ГУЛАГ наче з висоти пташиного польоту. У Деманта є одне місце, де він дивиться на золоту копальню з висоти сопки. Вона нагадує йому панораму якоїсь битви, яку він бачив колись у музеї. Такі відчуття і у мене. Цікаво також, що він зумів вийти за межі свого національного світу. Більшість авторів писали про себе особисто, своє земляцтво, а він, хоч і симпатизує німецькомовним, але пише як космпополіт. Певно вплив чернівецького світогляду? Він пише не так про себе, як про тих людей, хто навколо. І від цього розповідь стає краще. Своєю його книгу можуть вважати і прибалти, і росіяни, і тим паче  українці. Так багато там було наших, що він просто не міг пройти повз них, не показати, чи, точніше, не відобразити у своєму дзеркалі. Зауважте, що три вставних новели — про три яскравих долі — це історії двох українців (Батюта, Перун) і одного румуно-угорця (матейч). Ось тобі і російська Колима. Московське видавництво «Художня література» планувало видати «Зекамерон ХХ века» 100-тисячним тиражем. І видало. Правда меншим, бо Союз, де книги друкували такими накладами, на той момент спочив у Бозі. Хоча справа, звісно, не в цифрах накладу, а в перевагах самої книги. Такі поважні видавництва як «Худліт» видавали тільки дуже якісну літературу: після прискіпливого відбору, багатьох внутрішніх рецензій. Переклад українською – смачний і духм’яний. Читав його вже двічі і не перестаю дивуватися. Незабаром зможете самі оцінити:) Прізвище перекладача і редактора тримаю в секреті. Нехай це стане додатковою інтригою перед презентацією. Як і участь у ній деяких так би мовити якщо вже не героїв книги, то дуже близьких до них осіб.