Дачі в законі

 
АБО ПОКАРАТИ ЗАБУДОВНИКІВ ПРИБЕРЕЖНИХ СМУГ РІЧОК БРАКУЄ «ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ»
 
Спостерігаючи звіддаля здійняті потужними катерами хвилі щонайменше метрової висоти, які розбиваються об глиняно-піщані береги річки, мешканці придністровських сіл Коновка, Макарівка, Дністрівка Кельменецького, Непоротове Сокирянського районів лише скрушно хитають головою. Володарі земельних ділянок на Дністрі люблять швартуватися хвацько, що називається з вітерцем. Траплялося, що гарніші місця на Дністрі претенденти на прибережну смугу вибирали облітаючи весь каньйон на вертольоті. Сила механізмів, що живляться бензином з баку ємністю не менше 100 літрів, очевидна демонстрація високого соціального статусу їхніх господарів. А ще впевненості у власній безкарності: вони тут назавжди.
 

Про барана і няньок
Підступитися ближче до берега тубільцям зась: «приватна власність». Позначені на старих картах дороги, що колись вели до річки, тепер надійно перегороджено високими парканами. Кому і на яких умовах належать ділянки у сільських радах, знають лише з приватних джерел. Офіційних паперів, кому їх надавали виборні органи місцевого самоврядування населення, найчастіше не мають. У тому, що має «дачу на Дністрі, про яку всі кричать», але яку він насправді купив, відверто на диктофон якось зізнався тоді ще народний депутат Віктор Король. Років з п'ять тому відставний міліцейський генерал навіть обіцяв, «знайти барана» і коли «потепліє» запросити журналістів до себе у гості. А трохи раніше, не інакше, як у запалі гострої політичної боротьби, нардеп також повідав місту і світу про дачу ще одного впливового в минулому чернівчанина Ігоря Плужнікова. Щоправда, йшлося тоді не про Дністер, а Прут. У 2004-му році Віктор Король навіть вимагав від прокуратури області порушити кримінальну справу стосовно керівництва готельного комплексу «Черемош». Зароблені тут, як стверджував нардеп, кошти йшли «не на виплату дивідендів акціонерам, а на будівництво велетенської дачі Ігоря Плужнікова в одному з районів Чернівців». Багато води у Дністрі і Пруті сплило з того часу. І тепер уже начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області Борис Баглей запевняє, що має копії документів, згідно з якими далеко не останнім в області людям роздали 4,5 гектара прибережної землі в урочищі Атаки біля Дністрівки. І це лише крапля в Дністровському морі...
Землями за межами сіл розпоряджаються землевпорядники відділів Держкомзему в районах. Формально, через незавершений процес розмежування земель державної та комунальної власності. Те, що закінчити розмежування не можуть вже добрих 6-7 років, нікого, схоже, не обходить. І це попри те, що часто йдеться про землі запасу тих-таки сільських громад. У випадку з Дністрівкою, наприклад, про землі колишнього колгоспу «Перемога». Різницю між чиновником виборним і тим, що з так званої владної вертикалі, пояснювати, переконаний, нікому не треба. Чи не тому, бува, Кабмін підготував законопроект про внесення змін до Земельного кодексу України, якими місцеві ради (окрім обласних центрів) хочуть позбавити природного права розпоряджатися землею у межах населених пунктів, передавши його призначеним згори чиновникам? Така собі земельна чиновницька вертикаль на додачу до владної президентської. І це якраз напередодні оголошеного зняття мораторію на вільний продаж землі. Те, що згідно з оприлюдненим на сайті Держкомзему законопроектом про ринок землі, у разі його ухвалення, нинішні орендарі земельних ділянок користуватимуться пріоритетним правом на їх купівлю (в обхід аукціону), звісно, чиста випадковість.
Правоохоронці і навіть СБУ ділянками, буває, цікавляться, – розповідають місцеві. Документують, фотографують, але віз і нині там. Можливо, саме тому на пряме запитання, а чи правда, що під дачі пішло навіть старе кладовище у Дністрівці, люди відповідають ухильно. Згадують, щось про велике затоплення прибережних територій під час заповнення водосховища. Старе кладовище тоді справді пустили під воду. Деякі поховання навіть переносили на нове місце. Тож нинішня прибережна смуга… Воду з глибоких криниць там точно вживають. «Нехай ті великі начальники, якщо їх не на словах цікавить ця проблема, приїдуть до нас у село. А старі люди, які знають, де кладовище було, повірте, знайдуться», – запевняють співрозмовники. Ось тільки в те, що влада справді зацікавлена в наведенні порядку у прибережній смузі Дністра, люди не вірять...
Суб'єктивні спостереження під час журналістського дослідження проблеми забудови прибережної смуги непрямо засвідчують: недовіра людей має під собою об'єктивне підґрунтя. До прибережної смуги річок прямо чи опосередковано причетні з добрий десяток офіційних організацій і установ. Один лише повний перелік їх назв потягнув би на добру половину статті. Цій чиновницькій раті, здавалося б, тільки радіти. Але з думки чомусь, постійно не йде відома зі шкільної лави приказка про сімох няньок, в яких дитя все одно залишилося без ока. Занепокоєння у голосі співрозмовників – в кого сильніше, а в кого не так явно, але яке все одно проявлялося щойно, вони чули словосполучення «забудова прибережних смуг річок», також багато про що свідчить. Хоча, здавалося б, ну що складного. Дотримуйтеся букви Земельного й Водного кодексів України і спіть собі спокійно. А закон у питанні забудови прибережної смуги тлумачень не допускає: ближче, ніж за 25-50 метрів до річки, будувати просто не можна. На відстані 150 – 250 метрів можуть бути варіанти, проте у 90 відсотках випадків відповідь на відповідне клопотання про дозвіл на забудову так само має бути негативною. Невже в тій півдюжині інстанцій, що візують відповідні погодження, нема людей, здатних розібратися в питанні?


Коли два на два – не чотири
Однак саме тут і починається те, чим правова держава відрізняється від нашої. Відміряти 50, 150 чи 250 метрів від річки звичайним метром, як з'ясувалося, не можна. А відтак покарати забудовника, який порушив закон і спорудив дачу у прибережній захисній смузі, практично неможливо. Як запевнив журналіста старший помічник прокурора Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури Роман Порушник, за останній рік жодної такої справи їх відомство не розслідувало. Право «prima noctis» тут нібито за прокуратурами районів. Проте навіть якби прокуратура відкрила відповідне провадження, судова перспектива таких справ доволі примарна. За 45 чи 30 метрів від берега збудована дача – спробуй доведи у суді. Тож не дивно, що відповідні позовні заяви судді інколи навіть не приймають до розгляду. «Збитки за завдану природі шкоду виставити і то проблематично. Особливо, якщо власник спірної ділянки не просто її орендує, а вже обзавівся Державним актом на право власності на землю. Єдиний вихід в такій ситуації – спрямувати зафіксоване порушення на розгляд прокурорам, – пояснив перший заступник начальника Державної екологічної інспекції в Чернівецькій області Сергій Робулець. – Коли у сільраді чи районі видають комусь відповідне погодження, то знають про земельну ділянку найбільше. Але щойно приходить наш контролер, нічого конкретного про неї землевпорядники сказати чомусь вже не можуть».
Водночас не погодити документи на землю, як пояснив в.о. начальника головного управління Держкомзему у Чернівецькій області Георгій Верденюк, законних підстав його відомство часто просто не має. Навпаки, стаття 118 Земельного кодексу України чітко визначає порядок, згідно з яким будь-який громадянин може безоплатно приватизувати 10-12 соток землі. Все відбувається в рамках закону. "Інша річ, якби межі захисних смуг було позначено на карті. Дайте нам точні координати захисної прибережної смуги в електронному варіанті, без винесення в натуру, занесемо їх у бази даних і тоді у землевпорядників з району чи сільської ради будуть законні підстави відмовляти у видачі таких дозволів. Накладаються координати ділянки на смугу – відмова, ні – тоді все законно", – обґрунтував позицію очолюваного ним управління Георгій Верденюк.
І справді, нехай навіть ту смугу не буде фізично позначено на місцевості. Так, як це мало б бути в ідеалі: із забитими в ґрунт стовпчиками і відповідними написами на кшталт «Прибережна смуга. Охороняється законом!». Перевірити координати дачної ділянки і прибережної смуги на предмет накладання значно простіше, ніж з метром по берегу бігати. Для цього достатньо, щоб землевпорядні організації, які мають відповідні ліцензії на проведення таких робіт, лише визначили на місцевості координати прибережної смуги. Тоді й підстав для відмови у видачі акту на право власності на землю побільшало, і розмова в суді була б значно змістовнішою. За ті ж таки забудовані землі запасу сільських рад було б з кого спитати. Хоча й тут, переконаний, без сюрпризів не обійтися. Проблема «нестиковки» координат земельних ділянок (неякісного виконання геодезичних та землевпорядних робіт) проектними організаціями досі залишається невирішеною. Але ж починати з чогось треба?
Замовником робіт з визначення на місцевості координат прибережної смуги очевидно мало б стати Дністровсько-Прутське басейнове управління водних ресурсів. Недаремно ж держава надала йому повноваження з реалізації державної політики охорони та збереження водних ресурсів. Щоправда, спостерігаючи, з яким непідробним інтересом начальник ДПБУВР Ян Дзюба на прес-конференції перепитував журналістів про відомі їм факти дачної забудови прибережної смуги, склалося враження, що чоловік про проблему взагалі ні сном, ані духом. Хоча кому, як не начальнику ДПБУВР, найкраще знати про все, що коїться з берегами ввірених управлінню під охорону річок? «Відповідаю одразу: дозволи ми не можемо надавати і не будемо надавати. І ніколи не надавали. Тобто, якщо це було захоплення, то правоохоронні органи мають повне право діяти згідно з законом, – розставив Ян Дзюба крапки над „і“. – На сьогодні не можу вам достеменно сказати, які території і в яких населених пунктах захоплені. Щоб з'ясувати, чи було захоплення, треба виїхати туди і комісійно встановити це. Інспекційних і контрольних функцій управління позбавили». А тому єдине, чим вони можуть зарадити проблемі, – це надавати відповідну інформацію силовикам, чиновникам Державного управління охорони навколишнього природного середовища чи Держекоінспекції в Чернівецькій області тощо. І чекати на їхню реакцію. Алгоритм подальшого розвитку подій докладно описано вище. Оскаржити у суді чи оштрафувати порушника практично неможливо. На позначення ж прибережної смуги на картах в держави традиційно бракує коштів. Хоча «винесення в натуру природозахисної смуги, – запевнив пан Дзюба, – яка досі не винесена, у нас передбачено».
Окремий територіальний орган Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель на заваді забудовникам стати також не може. Під завісу минулого року структуру… ліквідували. Відділ зі схожою назвою працює тепер у структурі головного управління Держкомзему у Чернівецькій області. Проте колишніх повноважень не має. Єдина надія у нього на тих-таки силовиків, від яких доводиться чекати реагування на факти виявлених порушень. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області в цій справі теж не вояк. "Інспекція лише реєструє об'єкт, як об'єкт забудови. Про деякі з них нас взагалі повідомляють декларацією", – пояснила її начальник Василина Маковійчук. Чернівецька мерія ще в березні поточного року ініціювала звернення до прем'єр-міністра Миколи Азарова щодо створення територіального органу Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Чернівецькій області. Підстава – відсутність державного контролю за використанням земельних ділянок у Чернівецькій області. Проте питання наразі досі залишається відкритим.
Хоча всього, що й бракує для вирішення проблеми, – це політичної волі, – переконаний начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області Борис Баглей. Відтак все вказує на те, що загальна неврегульованість питання із забудовою прибережних смуг когось дуже навіть влаштовує. Щоб знати напевно кому, те що коїться, вигідно персонально, достатньо з'ясувати імена і посади власників дач. Добре, що бодай двох з багатьох сотень причетних до справи щасливчиків вже знаємо достеменно.