Слово проти хамства на захист скомпрометованих «помаранчевих» цінностей
Ну, що? Ви, критики помаранчевого табору? Нарешті задоволені? Особливо ті з вас, які у 2004-му і значно раніше підтримували майбутніх помаранчевих. А напередодні виборів 2010 року нібито розчарувалися у лідерах помаранчевого табору. Скільки із вас намагалися переконати самих себе, що ваша ЗРАДА викликана однією лише втомою від того розбрату, який справді супроводжував життя вітчизняного політикуму останніх п’ять років. Тепер отримали те, що хотіли? То, виявляється, для вас зовсім не принципово, щоб президент всієї країни поважав її державну мову, вам байдуже як складеться подальша доля Криму, врешті ви просто готові утертися, після того як на запрошення вашого нового господаря патріарх сусідньої країни приїде плюнути у душу добрій половині України? Звісно, ви ж прагматики. Для вас головне економіка, власний добробут, а усе вище перелічене - так собі, дрібниця.
То чому ж тоді ваша нова симпатія починає не з програми економічних перетворень? Усе, що ми чуємо від нього особисто і членів його команди чомусь стосується переважно світоглядних питань, які точно не об’єднують країну. Де подівся той хвалений-перехвалений прагматизм вашого «залізного господаря»? Свого часу паралізований президент паралізованої Великою депресією країни зумів запровадити більшість вкрай необхідних його державі реформ за якихось сто днів. Звісно, чоловік йшов до влади вже озброєний розробленим спеціальним «мозковим центром» пакетом потрібних рішень, а відтак влада потрібна була йому тільки для того, щоб впровадити їх у життя. Де ваша програма реформ?
Чому в Україні спостерігаємо зовсім інше: обіцянки запровадити регіональні мови, продовжити перебування Чорноморського флоту у Криму, відмовитися від вступу до НАТО, спробу сконцентрувати у власних руках необмежену владу. Часто порушуючи при цьому не тільки закони але й Конституцію. Немає до чого, окрім мови, флоту, НАТО і церкви докласти руки? Давно давали хабарі чиновникам, вчителям, викладачам чи лікарям? Задоволені рівнем медичного забезпечення у поліклініках чи роботою ЖРЕпів, можете зі своєї зарплати купити квартиру дітям чи онукам? У цьому місці маєте право заперечити: але ж це саме упродовж п’яти років робили політики з помаранчевого табору. Звісно, робили! Чим і розчарували вас. Але чому тоді ваш кандидат робить те саме?
Ні, у членів його команди є ще одна суттєва відмінність: неприховане хамство у поводженні з політичними опонентами. Так себе ведуть завойовники у підкореній країні, а не прагматичні реформатори, які прийшли на зміну політичним популістам і демагогам. Чого лише варте у цьому сенсі зневажливе «ну, хто ти такий, що дозволяєш собі такі заяви?» в устах великого знавця державної мови пана Азарова на адресу Луценка. Так і хочеться й собі запитати: «а ти хто такий?». Якщо залишаючись звичайним народним депутатом один з провідних членів команди переможця дозволяє собі таку зневагу до людей, то що тоді від неї чекати, коли ці люди нарешті утвердяться при владі.
Але це вже ментальна риса. Хамство – відмінна риса будь-якого посадовця, задіяного в умовно азіатській моделі організації державної влади. Почитайте спогади іноземців – Горсея, Герберштейна та багатьох-багатьох інших, яким випала нагода спілкуватися з володарями середньовічної Московії. Хамство тут завжди видавали за ознаку сили. Схоже, це саме той випадок.
То чому ж тоді ваша нова симпатія починає не з програми економічних перетворень? Усе, що ми чуємо від нього особисто і членів його команди чомусь стосується переважно світоглядних питань, які точно не об’єднують країну. Де подівся той хвалений-перехвалений прагматизм вашого «залізного господаря»? Свого часу паралізований президент паралізованої Великою депресією країни зумів запровадити більшість вкрай необхідних його державі реформ за якихось сто днів. Звісно, чоловік йшов до влади вже озброєний розробленим спеціальним «мозковим центром» пакетом потрібних рішень, а відтак влада потрібна була йому тільки для того, щоб впровадити їх у життя. Де ваша програма реформ?
Чому в Україні спостерігаємо зовсім інше: обіцянки запровадити регіональні мови, продовжити перебування Чорноморського флоту у Криму, відмовитися від вступу до НАТО, спробу сконцентрувати у власних руках необмежену владу. Часто порушуючи при цьому не тільки закони але й Конституцію. Немає до чого, окрім мови, флоту, НАТО і церкви докласти руки? Давно давали хабарі чиновникам, вчителям, викладачам чи лікарям? Задоволені рівнем медичного забезпечення у поліклініках чи роботою ЖРЕпів, можете зі своєї зарплати купити квартиру дітям чи онукам? У цьому місці маєте право заперечити: але ж це саме упродовж п’яти років робили політики з помаранчевого табору. Звісно, робили! Чим і розчарували вас. Але чому тоді ваш кандидат робить те саме?
Ні, у членів його команди є ще одна суттєва відмінність: неприховане хамство у поводженні з політичними опонентами. Так себе ведуть завойовники у підкореній країні, а не прагматичні реформатори, які прийшли на зміну політичним популістам і демагогам. Чого лише варте у цьому сенсі зневажливе «ну, хто ти такий, що дозволяєш собі такі заяви?» в устах великого знавця державної мови пана Азарова на адресу Луценка. Так і хочеться й собі запитати: «а ти хто такий?». Якщо залишаючись звичайним народним депутатом один з провідних членів команди переможця дозволяє собі таку зневагу до людей, то що тоді від неї чекати, коли ці люди нарешті утвердяться при владі.
Але це вже ментальна риса. Хамство – відмінна риса будь-якого посадовця, задіяного в умовно азіатській моделі організації державної влади. Почитайте спогади іноземців – Горсея, Герберштейна та багатьох-багатьох інших, яким випала нагода спілкуватися з володарями середньовічної Московії. Хамство тут завжди видавали за ознаку сили. Схоже, це саме той випадок.
1 коментар