"Русскій мір" вже у Чернівцях

Що б там не думала собі Забужко, а особисто мені Бунін подобається. По-перше, він товаришував з Чеховим. (Так і проситься написати: відомим російським «поетом»). А це вже неабищо! Ну, а по-друге, не лише відрізняв росіян від українців, але й ставився до останніх з неприхованою симпатією. Рідкісний, погодьтеся, дар навіть для інтелектуала. Звісно, якщо йдеться про інтелектуала російського. Хоча, як засвідчує практика діяльності нової влади в Україні, для закомплексованих малоросійських шанувальників творчості «поета» Чехова (нехай навіть з польським корінням) це також проблема. Проте головне тут, звісно, бунінські книги. У зображенні російського світу рівних йому небагато. У того таки Чехова, нехай пробачить мені шановний Антон Павлович, селяни якісь лубочні. Одразу видно, що міське життя письменник знав краще. Інша річ Букішончик з його антонівськими яблуками.  Тут тобі вже не просто Русь споконвічна, тут Руссю пахне!  Якщо це болото, то воно чвакає під ногами, якщо – яблука, то їхній запах і смак відчуваєш майже фізично. Словом все те, чим повіяло з території Святодухівського собору, повз який проходив якось вночі. Тьмяне освітлення вулиці Ольги Кобилянської лише посилило враження. А ще — веселе перегавкування собак, які, немов десь на глухій сільській вулиці, облаювали перехожих  з-за огорожі собору. Тієї самої, в якій хазяйновиті московські батюшки рік-два тому проломили новий проїзд для своїх іномарок. Зауважене уночі змусило пильніше приглянутися до території навколо собору вже при денному світлі. Одну лише присутність у такому місці непропорційної  прибудови  з потворною теплоізольованою трубою, що безглуздо стирчить у небо,  вже можна вважати гучним ляпасом будь-якому доброму смаку. Але й цього порушникам архітектурного стилю й здорового глузду, схоже, замало. Захаращений будівельними матеріалами простір навколо будівлі, сліди активної господарської діяльності, врешті загублені у пожовклій минулорічній траві гнилі яблука довершують картину, яку більше очікував би зустріти десь у російській глибинці, а не посеред вишуканої європейської архітектури позаминулого століття. «За кілька миль від «кордону Європи» австріяки вибудували зразковий форпост, позаяк реклама необхідна також і державі», — пояснить пізніше феномен Чернівців у незабутньому  «Першому житті» наш краянин Петер Демант. «Адже до Європи Росія і Балкани належали тоді лише як географічні назви», тож закінчувалася і починалася вона саме в Чернівцях, де імперія «не могла принизити себе» дерев’яними будівлями… Виходить, поки вітчизняні політики, політологи і журналісти сушать собі голову над тим, що таке «русскій мір» патріарха Кіріла і з чим його їсти, чернівчани вже давно мають можливість ближче до нього приглянутися? Для цього достатньо завітати на господарське подвір'я собору Московського патріархату, яке він влаштував  під самим носом не лише у влади, але й численних іноземних туристів. Невже оце й є та альтернатива – свинарники замість європейських будівель, яку вготували для нас наші нові правителі?