Коли українці були богами...

Днями минула чергова річниця відтоді, як посеред болю, крові, згарищ і руїн Україна назавжди позбулася «песього обов'язку» служіння ласим на чуже добро сусідам.
 
Після майже чотирьох виснажливих років братовбивчої для українців світової війни, в умовах неспровокованої агресії, засліпленої люттю через загрозу втратити «хлібець, вуголь, сахарець й інші добрі речі» ленінської Росії, передпарламент України — Центральна Рада — творить історичний прецедент. Який саме відтоді остаточно стане визначальним національним імперативом для кожного мислячого українця. Наразі вже немає великого значення, наскільки повно його вдалося тоді реалізувати. Головне, що нація нарешті отримала щеплення проти холуйства, меншовартості, запроданства та рабства.

У ніч 11 січня (за ст.ст.) 1918 року провідники відродження нації наважилися на крок, про який упродовж довгих 264 років уярмленого існування 35-мільйонного народу декому навіть мріяти було лячно. Один із лідерів повсталого народу Володимир Винниченко пізніше зі здивуванням згадував: «Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий світ». Рука анонімного літописця з газети «Нова Рада» безпристрасно виводила скупі рядки офіційного репортажу із зали засідань Малої Ради у Києві: «Урочисте засідання це розпочалося лиш на початку 1-ї год. ночі». Консультації лідерів фракцій тривали до останньої миті. «Професора М.Грушевського і В.Винниченка, коли вони з'явились у залі, зустрічають оплесками». Коротка вступна промова голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, і нарешті лунають його закличні слова, після яких уже ніколи не буде повороту назад: «Запрошую високі збори вислухати 4-й Універсал». Так, на позір просто, творилась історія. «Присутні, всі як один, встають. Настає урочиста напружена тиша. Професор М.Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, ясно вимовляючи кожне слово, голосно читає 4-й Універсал. Історична, незабутня хвилина… Коли він прочитав слова Універсалу: „Однині УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу“ — буря овацій потрясла стіни залу засідань. Крики „Слава самостійній Україні!..“ Коли виявилося, що голосування за незалежність буде поіменним, хтось похапцем залишає залу, решта голосують — з 49 членів Ради 39 — »за", 4 — «проти» і 6 — «утримались». «Результати голосування були зустрінуті овацією і співом „Ще не вмерла Україна“, — фіксує побачене анонім, — за пізнім часом о пів на другу засідання переривається до слідуючого дня».

Проголошення незалежності невдовзі дозволить знекровленій світовою війною країні нарешті вийти із неї з миром. Нехай і шляхом укладення сепаратного договору у Брест-Литовському з державами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. Лукаві представники країн «Антанти», у першу чергу Франція та Англія, яких відроджена держава цікавила лише як невичерпне джерело постачання «гарматного м'яса» для Східного фронту чужої для неї війни, так ніколи і не пробачать Україні цього вимушеного кроку. Пізніше, коли майже знищена громадянською війною держава потрапить у геополітичний «трикутник смерті», поміж Росією більшовицькою, «білою» та відродженою Річчю Посполитою, що шматуватимуть її на частини у війні всіх проти всіх, й вона захлинатиметься у власній крові, через власну політичну короткозорість країни західної демократії у допомозі їй відмовлять. Лише через два десятиліття допущений стратегічний прорахунок Заходу кине країни Європи у прірву нової світової війни, в яку її зіштовхнуть посилена саме за рахунок України сталінська Росія та відроджений Адольфом Гітлером «Третій Рейх».

Але знати все це у 1918 році творці 4-го Універсалу ще не могли. Скористатися укладеним миром для розбудови проголошеної незалежності їм теж так і не вдалося. Утримуючи Київ аж до останньої можливості, врешті, після 11-денного артилерійського обстрілу змушені були залишити столицю на поталу 30-тисячній армії люмпенів, командир якої Михайло Муравйов у наказі № 14 відверто нахвалявся із того, що владу приніс «з далекої півночі на вістрях своїх багнетів» і готовий підтримувати її «силою цих багнетів». Голова Української Центральної Ради і головний натхненник прийняття 4-го Універсалу Михайло Грушевський разом із дружиною та донькою, у супроводі загону з двохсот охоронців-січових стрільців, вирушив потягом у напрямку до Житомира. Слідом за ним, пізно вночі, місто залишили члени уряду УНР, лідери фракцій та окремі члени Центральної Ради, розрізнені частини українського війська. Шлях їм освітлювала трагічна й водночас грандіозна заграва від велетенської пожежі. Прицільним вогнем російської артилерії було запалено шестиповерховий родинний будинок Михайла Грушевського, який поволі вигорав упродовж довгих трьох днів. Так, разом із будинком голови Центральної Ради, назавжди згоріла наївна віра «бутербродних общеросів» у можливість мирного перетворення Російської імперії на федеративну співдружність незалежних держав і рівне співіснування народів у ній.

Зрештою, чого іншого можна було сподіватися від позбавлених більшовиками соціального статусу, безвідповідальних перед законом і будь-якими моральними нормами людей? Які, за словами академіка Володимира Вернадського, обгаджували старовинні Євангелія та перетворювали церкви і царські покої на нужники. Нехай і за рахунок особистої драми свого лідера, який виступав категоричним противником співробітництва з німецько-австрійськими військами і навіть «плакав», довідавшись про їх неминучий прихід в Україну після підписання миру, Центральна Рада ще раз поверне собі Київ. Бодай для того, щоб у останній день свого існування ухвалити Конституцію Української Народної Республіки. В умовах громадянської війни і кривавого більшовицького терору, коли розстрілювали на місці за необережно кинуте українське слово й багнетами виколювали очі на портретах Тараса Шевченка, лише політичні мрійники могли внести до неї статті про парламентську демократію та скасування смертної кари в Україні. Безперечно, що такі політики, яких зараз не повчає хіба що ледачий, не могли виграти змагання за владу у хитрого, жорстокого і підступного ворога. Проте так само правильно і те, що саме вони однозначно виграли у нього ж змагання за життя. Створена на людиноненависницькій ідеології та крові "імперія зла" перестала існувати саме тоді, коли українці, врешті, наважилися повторити зміст 4-го Універсалу у редакції 24 серпня 1991 року: «Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави — України...» Справа тоді теж була за малим — не повторювати старих помилок.

(Текст 2003 року. Нині знову зазвучав актуально. Оригінал 4-го універсалу зберігається у ледь не закритому Музеї в Києві).  

4 коментарі

Святослав Вишинський
Історія констатує, що більшість починань української нації завершуються на рівні декларацій — реалізованими вони не бувають переважно із внутрішніх причин, котрими ефективно користаються зовнішньо. Як до XX ст., у XX ст. — і після нього.
Галина Дичковська
А може сісти і подумати як подолати оті «внутрішні причини»???
Євген Сойкін
А може просто «подолати»?
Галина Дичковська
Текст Юрія підкупляє майже дитячою наївністю. Я б так написати не змогла. Не знаю, нажаль чи на щастя.
4-й Універсал прийнято «проти власних бажань і прагнень». Грушевський не прагнув незалежності, тим більше — Винниченко. ІСТОРІЯ майже ЗМУСИЛА наших наївних керманичів почати будувати державу, якої вони не хотіли і не уявляли:
«В минувшині ми ніколи не були приклонниками незалежності в ходячім, вульгарнім розумінні сього слова. Мати власну армію, митну сторожу поліцію, вязниці і шибениці — се ніколи не захоплювало українськиї народників…
Всім учасникам памятно, з якою нерішучістю, з якими ваганнями соціалістичні українські партії прийняли се гасло „Незалежної України“.
Це — М.Грушевський,1920 (!!!) рік, „Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання“.
Там ще дуууже багато аналогічних міркувань.
Держава — це бруд, насильство, а ми ж „чисті“, от в цю яму і падаємо нескінченне число разів.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте