Тест на Бандеру
Дивний все-таки народ українці. Ну, яка ще, скажіть на милість, нація, маючи власну державу, упродовж двадцяти років сама себе переконувала б, що людина, чиє прізвище стало ледь не синонімом для означення свідомого українця-патріота, справді герой? Так само, як у давнину для цього служило прізвище Мазепи, а на початку ХХ століття – Петлюри. Адже є речі, які не потребують доведення. Бо якщо Степан Бандера, який в умовах бездержавного, зауважте, існування українців змусив їхніх ворогів не тільки довідатися про це їхнє прагнення таку державу мати, але й, що велика для нас рідкість, рахуватися з ним, не герой, то тоді хто взагалі має право ним називатися? Чи це не активність на початку 90-х вже нового поклоніння українців, які не бачили у Бандері злочинця, як того вимагала пануюча на той час комуністична ідеологія, покликала до життя спробу перетворити Україну на цивілізовану європейську державу? Інша річ, чи це їм вдалося. Відтак, якщо з чимось і потрібно розбиратися, то це не з тим, чи був Бандера справді героєм, а з тим, чи та держава, яка за майже 20 років свого існування досі цього не визнала, має право вважатися українською.
Особливо часто Бандеру згадують під час виборчих перегонів. Переважно тоді, коли треба послати відповідний сигнал електорату. Зведене до рівня умовного рефлексу сприйняття цього складного образу чи не найкраще підходить для умовного розмежування виборців за принципом «свій-чужий». І нікому нема діла до того, що трансльований громадськості месидж часто не має нічого спільного з образом реального, а не лубочного Бандери. Але так, звісно, зручніше маніпулювати людською свідомістю. Для чого докладати зусиль для встановлення істини, якщо достатньо лише експлуатувати один з нав'язаних громадянами за все їхнє життя стереотипів мислення? До слова, зловживають таким підходом не тільки ідеологічні супротивники Провідника. Грішать цим, на жаль, і його симпатики. А те, що їх у Бандери таки чимало, непрямо засвідчив навіть умовно історичний проект «Великі Українці», який у 2007-2008 рр. не дуже вдало провів один із загальнонаціональних телеканалів. І під час якого Бандера до останнього посідав першу сходинку рейтингу. І поступився Ярославу Мудрому та Миколі Амосову тільки на останньому етапі програми після фальсифікації результатів SMS-голосування громадян. А ще про Бандеру згадують у січні – місяці, в який він народився.
Ще однією спробою повернути громадськості живого Бандеру стала презентація у Чернівцях трьох томів документів з галузевих державних архівів СБУ та Служби зовнішньої розвідки України «Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1947)», опублікованих професором Володимиром Сергійчуком. Того Бандери, який, перебуваючи у концтаборі, як і вся його родина, міг запросто відмовити Гітлеру у співпраці українських повстанців з Німеччиною, або, знаючи про своє місце у розстрільному списку радянських спецслужб, щохвилинну загрозу життю, постійно вислизати з поля зору власної охорони, для того щоб на самоті насолодитися свободою, не перетворитися на зацькованого звіра. І так до 15 жовтня 1959 року, поки ціанистий калій, випущений з газового пістолета 28-річним радянським агентом Богданом Сташинським прямо йому в обличчя, не зупинив серце Бандери на 50 році життя. До слова, у 2010-му Сташинському, який у 1961 році здався американцям й зізнався у скоєному, могло б виповнитися тільки 79. Хто знає, чи не насолоджується він десь і досі спокійною старістю, оточений любов'ю дітей та онуків.
У кожного, звісно, свій Бандера. Пригадую, як на початку 90-х, тоді ще студентом, під час педагогічної практики у піонерському таборі, почепив над ліжком велику чорно-білу фотографію Бандери. Такі тоді продавали на мітингах, що проходили на підтримку проголошення Україною незалежності. Чи знав тоді добре історію його життя. Навряд чи. Потрібен був символ, який уособлював певну позицію, засвідчував вимогу до змін. Не менше, якщо не більше, ніж тоді, такий символ, здається, потрібний Україні і зараз. Чи зможе ним стати саме Бандера? Кожному вирішувати самостійно.
Особливо часто Бандеру згадують під час виборчих перегонів. Переважно тоді, коли треба послати відповідний сигнал електорату. Зведене до рівня умовного рефлексу сприйняття цього складного образу чи не найкраще підходить для умовного розмежування виборців за принципом «свій-чужий». І нікому нема діла до того, що трансльований громадськості месидж часто не має нічого спільного з образом реального, а не лубочного Бандери. Але так, звісно, зручніше маніпулювати людською свідомістю. Для чого докладати зусиль для встановлення істини, якщо достатньо лише експлуатувати один з нав'язаних громадянами за все їхнє життя стереотипів мислення? До слова, зловживають таким підходом не тільки ідеологічні супротивники Провідника. Грішать цим, на жаль, і його симпатики. А те, що їх у Бандери таки чимало, непрямо засвідчив навіть умовно історичний проект «Великі Українці», який у 2007-2008 рр. не дуже вдало провів один із загальнонаціональних телеканалів. І під час якого Бандера до останнього посідав першу сходинку рейтингу. І поступився Ярославу Мудрому та Миколі Амосову тільки на останньому етапі програми після фальсифікації результатів SMS-голосування громадян. А ще про Бандеру згадують у січні – місяці, в який він народився.
Ще однією спробою повернути громадськості живого Бандеру стала презентація у Чернівцях трьох томів документів з галузевих державних архівів СБУ та Служби зовнішньої розвідки України «Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939-1947)», опублікованих професором Володимиром Сергійчуком. Того Бандери, який, перебуваючи у концтаборі, як і вся його родина, міг запросто відмовити Гітлеру у співпраці українських повстанців з Німеччиною, або, знаючи про своє місце у розстрільному списку радянських спецслужб, щохвилинну загрозу життю, постійно вислизати з поля зору власної охорони, для того щоб на самоті насолодитися свободою, не перетворитися на зацькованого звіра. І так до 15 жовтня 1959 року, поки ціанистий калій, випущений з газового пістолета 28-річним радянським агентом Богданом Сташинським прямо йому в обличчя, не зупинив серце Бандери на 50 році життя. До слова, у 2010-му Сташинському, який у 1961 році здався американцям й зізнався у скоєному, могло б виповнитися тільки 79. Хто знає, чи не насолоджується він десь і досі спокійною старістю, оточений любов'ю дітей та онуків.
У кожного, звісно, свій Бандера. Пригадую, як на початку 90-х, тоді ще студентом, під час педагогічної практики у піонерському таборі, почепив над ліжком велику чорно-білу фотографію Бандери. Такі тоді продавали на мітингах, що проходили на підтримку проголошення Україною незалежності. Чи знав тоді добре історію його життя. Навряд чи. Потрібен був символ, який уособлював певну позицію, засвідчував вимогу до змін. Не менше, якщо не більше, ніж тоді, такий символ, здається, потрібний Україні і зараз. Чи зможе ним стати саме Бандера? Кожному вирішувати самостійно.
1 коментар