З побаченого (почутого) дорогою на виборчу дільницю у неділю, 7 лютого
Перше враження – за ніч у Чернівцях вочевидь побільшало снігу. Навіть у під’їзді його намело ледь не по кісточки. Тут він особливо чистий. Тротуари також суттєво побілішали. Стара частина міста майже порожня – мало машин й ще менше людей. Зате й дихається набагато вільніше.
Біля краєзнавчого музею, що на вулиці Кобилянської увагу привертає незвична наліпка. На спеціальній металевій конструкції – такі зазвичай використовують для розміщення реклами або агітації – хтось приліпив рекламну листівку одного з кандидатів на посаду президента. Кілька хвилин споглядання й стає зрозуміло — це антиреклама, замаскована під біло-голубі партійні кольори одного з кандидатів. На перший погляд ніби нічого особливого. Але ж не може кандидат на власній рекламній наліпці «Будьте здоровы, живите богато» дивитися кудись собі під ноги, висолопивши при цьому язика та ще й з виразом обличчя, яке зазвичай буває коли людина, чимало перед тим натерпівшись, нарешті справляє малу нужду? Підпис під цією диво-фотографією: «Виктор Янукович: моя президентская программа».
Перед входом до Свято-Духівського собору чималий натовп людей. Проте бажання зайти до храму чомусь не виникає. Бамкання дзвонів, які лунають у морозному повітрі, звучить тривожно.
Натомість зупиняюся біля газетного кіоску. Після того, як пошта вкотре підняла розцінки на власні послуги, купити «Дзеркало тижня» у мережі кіосків «Укрпошти» практично неможливо. Принаймні у Чернівцях. Торгувати газетами для розумного читача монополісту вочевидь не вигідно. Навіть до підвищення цін номер «ДТ» коштував в «Укрпошті» 7 гривень. Єдине місце, де цією газетою ще торгують — кіоски «Молодого буковинця». Цікаво як складнеться доля газети при новому президентові?
Чекаючи своєї черги до віконця мимоволі стаю свідком розмови кількох чернівчан. Один запевняє, що ще не знає за кого голосуватиме. Після цього до розмови підключається середнього віку жінка:
— Треба голосувати за когось нового. Наприклад, я голосувала за Яценюка, але він не пройшов.
Ну, думаю, зараз точно почне агітувати за одного з кандидатів. Але раптом жінка додає:
— А тепер — за кого завгодно. Тільки не за цього… Прізвище опонентки «цього» вона так і не назве, проте усім і так стає зрозуміло на чиєму вона боці.
Тема виборів переважає у рейсовому автобусі. Чоловік розповідає, що його сусід вже з першого туру живе десь у Києві, де один з кандидатів — переможець першого туру для чогось платить йому по 300 гривень на день, а ще годує і забезпечує дахом над головою. Решта пасажирів скрушно хитають головою. А один навіть кидає:
— То це так він вже заробив тисяч 9?
На виборчій дільниці людей небагато. Станом на 10 ранку тут проголосувало лише 150 виборців з понад двох тисяч, яких внесено до уточненого списку. Проте суворішим стає контроль за спостерігачами. Якщо під час першого туру мого редакційного посвідчення було достатньо, щоб голова комісії охоче поділилася враженнями від ходу голосування, то цього разу тут вимагають ще якогось гарантійного листа. Ще одна особливість – більша кількість завезених на дільницю виборчих бюлетенів, ніж виборців у списку. Під час першого туру все було з точністю до навпаки.
Швидко впоравшись з вибором повертаюся на автобусну зупинку. В очікуванні маршрутки знову стаю свідком обговорення виборчої теми. Чоловік, який опирається на паличку запевняє свою співрозмовницю:
— Та ви що, якщо тих, хто проти обох кандидатів, набереться більше 50 відсотків, то на посаді лишиться цей. Не можна цього допустити. А ще – ви чули, що той хоче перенести столицю з Києва? Ну на що це схоже? Подивіться, як у нас тут все спокійно, а у них, що робиться? Ви що, хочете, щоб і у нас були такі порядки?
На щастя, чекати автобуса доводиться недовго. І хоча тема вже зробленого або тільки планованого вибору переважає і далі, намагаюся нікого не слухати. Своє ставлення до подій вже висловив біля виборчої скриньки. Ось тільки хотілося б щоб ніхто і ніщо не міг (могло) спотворити волевиявлення громадян. У тому числі моє. Але ж сумніви щодо цього все-одно залишаються.
Біля краєзнавчого музею, що на вулиці Кобилянської увагу привертає незвична наліпка. На спеціальній металевій конструкції – такі зазвичай використовують для розміщення реклами або агітації – хтось приліпив рекламну листівку одного з кандидатів на посаду президента. Кілька хвилин споглядання й стає зрозуміло — це антиреклама, замаскована під біло-голубі партійні кольори одного з кандидатів. На перший погляд ніби нічого особливого. Але ж не може кандидат на власній рекламній наліпці «Будьте здоровы, живите богато» дивитися кудись собі під ноги, висолопивши при цьому язика та ще й з виразом обличчя, яке зазвичай буває коли людина, чимало перед тим натерпівшись, нарешті справляє малу нужду? Підпис під цією диво-фотографією: «Виктор Янукович: моя президентская программа».
Перед входом до Свято-Духівського собору чималий натовп людей. Проте бажання зайти до храму чомусь не виникає. Бамкання дзвонів, які лунають у морозному повітрі, звучить тривожно.
Натомість зупиняюся біля газетного кіоску. Після того, як пошта вкотре підняла розцінки на власні послуги, купити «Дзеркало тижня» у мережі кіосків «Укрпошти» практично неможливо. Принаймні у Чернівцях. Торгувати газетами для розумного читача монополісту вочевидь не вигідно. Навіть до підвищення цін номер «ДТ» коштував в «Укрпошті» 7 гривень. Єдине місце, де цією газетою ще торгують — кіоски «Молодого буковинця». Цікаво як складнеться доля газети при новому президентові?
Чекаючи своєї черги до віконця мимоволі стаю свідком розмови кількох чернівчан. Один запевняє, що ще не знає за кого голосуватиме. Після цього до розмови підключається середнього віку жінка:
— Треба голосувати за когось нового. Наприклад, я голосувала за Яценюка, але він не пройшов.
Ну, думаю, зараз точно почне агітувати за одного з кандидатів. Але раптом жінка додає:
— А тепер — за кого завгодно. Тільки не за цього… Прізвище опонентки «цього» вона так і не назве, проте усім і так стає зрозуміло на чиєму вона боці.
Тема виборів переважає у рейсовому автобусі. Чоловік розповідає, що його сусід вже з першого туру живе десь у Києві, де один з кандидатів — переможець першого туру для чогось платить йому по 300 гривень на день, а ще годує і забезпечує дахом над головою. Решта пасажирів скрушно хитають головою. А один навіть кидає:
— То це так він вже заробив тисяч 9?
На виборчій дільниці людей небагато. Станом на 10 ранку тут проголосувало лише 150 виборців з понад двох тисяч, яких внесено до уточненого списку. Проте суворішим стає контроль за спостерігачами. Якщо під час першого туру мого редакційного посвідчення було достатньо, щоб голова комісії охоче поділилася враженнями від ходу голосування, то цього разу тут вимагають ще якогось гарантійного листа. Ще одна особливість – більша кількість завезених на дільницю виборчих бюлетенів, ніж виборців у списку. Під час першого туру все було з точністю до навпаки.
Швидко впоравшись з вибором повертаюся на автобусну зупинку. В очікуванні маршрутки знову стаю свідком обговорення виборчої теми. Чоловік, який опирається на паличку запевняє свою співрозмовницю:
— Та ви що, якщо тих, хто проти обох кандидатів, набереться більше 50 відсотків, то на посаді лишиться цей. Не можна цього допустити. А ще – ви чули, що той хоче перенести столицю з Києва? Ну на що це схоже? Подивіться, як у нас тут все спокійно, а у них, що робиться? Ви що, хочете, щоб і у нас були такі порядки?
На щастя, чекати автобуса доводиться недовго. І хоча тема вже зробленого або тільки планованого вибору переважає і далі, намагаюся нікого не слухати. Своє ставлення до подій вже висловив біля виборчої скриньки. Ось тільки хотілося б щоб ніхто і ніщо не міг (могло) спотворити волевиявлення громадян. У тому числі моє. Але ж сумніви щодо цього все-одно залишаються.
0 коментарів